ВСІ НОВИНИ

ДИКИЙ СВІТ ЗОНИ ВІДЧУЖЕННЯ - ЯК ОБ'ЄКТ ДЛЯ ЗЙОМОК НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИХ ФІЛЬМІВ

Денис Вишневський, начальник групи радіаційно-екологічного моніторингу

ДСП «Екоцентр»

Через 30 років після Чорнобильської катастрофи, фактично в зоні радіаційної аварії, спонтанно сформувався природний заповідник, резерват дикої фауни і флори. Цей феномен представляє інтерес не лише для науковців, а й для людей мистецтва. Парадоксальна комбінація явищ, яким, здавалося б, немає місця в реальному житті, а тільки в уяві письменників-фантастів: мальовничі ландшафти, де рівень радіації перевищує нормальний в десятки і сотні разів; великі хижаки – рисі і вовки – ходять по вулицях покинутого міста; табуни диких коней пасуться на місці колгоспних полів, серед руїн агрокомплексів, – спонукає бажання сценаристів, режисерів, продюсерів та операторів відкрити цей дивовижний світ широкому колу глядачів.

Особливості зйомок у зоні відчуження

Зйомки у зоні відчуження вимагають великої напруги і злагодженої роботи від усієї команди проекту: жорсткий режим допуску та радіаційна безпека, складна логістика і забезпечення, великі відстані і низька зв'язаність території. Але, ймовірно, головною проблемою є те, що режисерові треба підібрати ключ до розуміння зони відчуження. Складність і незвичність цієї реальності вже є викликом для творчого задуму. Готових рішень тут немає, необхідно позбутися стереотипів і самому зрозуміти зону відчуження. Існує два упередження, багато в чому протилежні одне одному, які найчастіше трапляються в практиці: «зона відчуження – це рай для живої природи» і «зона відчуження – це пекло для живої природи».

З першого упередження (зона відчуження – це рай для живої природи) логічно виходить твердження: «Тварин в зоні багато, дуже багато, настільки багато, що їх можна знімати як у сафарі-парку». Це неправильно. Тварин тут дійсно багато, але скоріше можна говорити про достатню кількість для такої території. У тварин свій ритм життя, і він не пов'язаний з графіком зйомок. Кількість тварин забезпечує більшу ймовірність зустрічі, ніж, умовно кажучи, під Києвом. Але лише ймовірність, а не гарантію. Щоб отримати хороший кадр, слід багато працювати – намотувати кілометри маршрутів самими глухими місцями, знімати рано-вранці і пізно ввечері, залучати до роботи фахівців. Працювати на статистику, одним словом.

Друге упередження (зона відчуження – це пекло для живої природи) – цілком нормальне очікування. Усім відомо, що радіація, в певних дозах, має негативний вплив на біологічні об'єкти. Однак нинішні рівні опромінення дуже далекі від того, щоб призвести до тотального або виборчого знищення біологічних об'єктів, їх деградації або трансформації. Тобто не варто очікувати побачити тут радіоактивну пустелю або заповідник мутантів. У той же час є окрема думка, що негативний вплив радіації існує, і для його виявлення слід використовувати науковий метод. Цю позицію відстоює доктор Тім Муссо (Timothy A. Mousseau) з Університету Південної Кароліни (США). Секрет його наукового методу досить простий: всі спостереження і результати, які він отримав у зоні відчуження, інтерпретуються виключно з позиції впливу радіації. Це майже як тест Роршаха. Тобто вся сума екологічних факторів, складність і варіативність показників біологічних об'єктів редукується до порівняно простої і зрозумілої схеми. Таким нескладним шляхом Тім Муссо створив свій власний екологічний антисвіт, який заповнений екзотичними патологіями трохи більше ніж повністю.

Наукова неоднозначність цієї концепції компенсується її популярністю у ЗМІ. Тут вдало поєдналися доступність для розуміння, яскраві факти і традиційно підозріле ставлення до радіації у населення. Тепер кожен другий журналіст, який приїжджає у зону відчуження, очікує побачити тут «острів доктора Муссо». Однак візуалізувати це на екрані дуже складно. Зазвичай обмежуються зйомками самого Тіма на тлі «Рудого лісу», ЧАЕС або в лабораторії. Як показує досвід, найбільші проблеми виникають при спробі зйомок відразу «з коліс». У цьому випадку різниця між тим, що очікує побачити режисер, і тим, що є в реальності, може мати разючий характер. Все це веде до втрати часу, дуже дорогого, у всіх сенсах, робочого часу: перероблення сценарію, пошук нових локацій, оформлення не передбачених раніше дозвільних документів. У гіршому випадку можливе згортання проекту. Щоб уникнути цього, необхідні хороший research теми і розвідка – попередній виїзд у зону відчуження на місця зйомок.

«Життя тварин»

У 2001 році для телепрограми «Життя тварин» (телеканал СТБ) було відзнято серію сюжетів про тваринний світ зони відчуження. Режисером проекту виступив відомий український кінодокументаліст Сергій Буковський. На той момент він вже не був новачком в чорнобильській тематиці. За його плечима були неодноразові експедиції в зону і фільм «Десять років відчуження». Перед початком зйомок, на першій зустрічі з консультантами Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології, він чітко поставив завдання: «Руїни і запустіння знімати не будемо! Краще Тарковського все одно не вийде. Працюватимемо по тваринах». Зйомки тривали з травня по вересень 2016 року. Ми об'їздили майже всю територію зони, плавали на човні на водоймі-охолоджувачі ЧАЕС, але найкращі кадри були отримані на лівому березі річки Прип'ять. Об'єктив камери оператора Юрія Бордакова фіксував окремі елементи мозаїки життя природи зони відчуження: лосів, які паслися на затоплених ділянках лівобережного польдера; бобрів в меліоративному каналі поблизу села Товстий Ліс; полювання орлана-білохвоста на водоймі-охолоджувачі; синицю, яка влаштувала гніздо всередині стовпа світлофора залізничного переїзду у «Рудому лісі»; коней Пржевальського та багато іншого.

У подальшому Сергій Буковський зніме свої найвідоміші фільми: «Назви своє ім'я по буквах», «Живі», «Україна. Точка відліку», «Океан Ельзи. Backstage». Але протягом цього часу він неодноразово повертається до ідеї зняти повнометражний фільм, який показав би увесь масштаб екологічних змін у зоні відчуження.

«Життя після людей» ( «Life After People»)

Науково-популярний фільм «Життя після людей» («Life After People») вийшов у 2008 році на каналі History Channel. Все почалося з уявного експерименту американського журналіста Алана Вайсмана, котрий намагався зрозуміти, як зміниться навколишній світ, якщо людство раптом зникне. Зникне без будь-якого катаклізму – війни, космічної або екологічної катастрофи, нічого не змінивши в навколишньому середовищі. Зібравши думки експертів, він показав, як буде деградувати, зникати і трансформуватися звичний для нас світ населених пунктів, доріг, промислових ландшафтів і матеріальної культури; як природа буде поступово завойовувати залишений людиною простір. За результатами роботи була написана стаття, яка користувалася великою популярністю і була опублікована в журналах «Discovery», «Популярна механіка», «В світі науки». У подальшому автор продовжив свою роботу в цьому напрямі, і через два роки, на основі досліджень і інтерв'ю, видав книгу «Світ без нас» («The World Without Us»).

Ідея побачити світ без людини виявилася дуже привабливою і продуктивною для телебачення, тому протягом короткого часу було створено кілька науково-популярних фільмів на цю тему. Фільм «Життя після людей» складається з низки епізодів, кожен з яких показує зміну світу через певний час після зникнення людини. Тимчасова шкала досить широка - від однієї години до ста тисяч років. Епізод, який показує світ через двадцять років після виходу, був знятий у зоні відчуження. Конкретно використовувалося дві локації - село Копачі і місто Прип'ять. Експертами виступили заступник директора з науки Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології Сергій Гащак і директор Центру радіоекологічних досліджень Рон Чессер (Texas Tech University, США).

«Радіоактивні вовки Чорнобиля»

Фільм «Радіоактивні вовки Чорнобиля» повністю присвячений тваринам, що живуть на українській і білоруській частинах зони відчуження. Зйомки тривали чотири роки, фільм вийшов у прокат в 2011 році. Режисер і автор ідеї фільму – Клаус Файхтенбергер, творець науково-популярних фільмів «BBC: Європа: Історія континенту», «Amur - Asiens Amazonas» та інших. Один з операторів фільму, Сергій Бишнєв, - відомий білоруський фото- і кіноанімаліст, автор безлічі документальних фільмів, присвячених природі Республіки Білорусь та інших країн. Група експертів складалася з чотирьох осіб: зоолог Марина Шквиря (Інститут зоології НАН України), ботанік Михайло Петров (Інститут географії НАН України), орнітолог Сергій Домашевський (Центр досліджень хижих птахів), радіоеколог Денис Вишневський (Державне спеціалізоване підприємство «Екоцентр»).

Велика частина зйомок тварин здійснювалася на території Поліського державного радіоекологічного заповідника (білоруська частина зони). На українській частині знімали чорнобильські місця-маркери (ЧАЕС, м. Прип'ять, водойма-охолоджувач станції, кладовище кораблів у Чорнобилі), а також коней Пржевальського і колонії птахів на річці Прип'ять. Роботи на українській частині тривали протягом двох тижнів у червні 2010 року. Для зйомок були орендовані два автомобілі УАЗ-452 з водіями, так само на один день наймали вертоліт і на два дні – теплохід «Сталкер». Працювали зазвичай двома групами: поки одна група проводила зйомки, друга була в пошуку локацій. Робочий день складався з двох частин: перша - з 4.00 до 11.00, друга - з 16.00 до 22.00.

Загалом фільм «Радіоактивні вовки...» вийшов дуже «живим». Більшу частину хронометражу склали оригінальні відеоматеріали. Комп'ютерна графіка та архівне відео використовувалися мінімально. Фільм отримав нагороду «Best Wildlife Habitat Program» на Jackson Hole Wildlife Film Festival у 2011 році.

Нові технології - новий рівень пізнання дикої природи Чорнобиля, новий інструмент в руках кіно

Протягом останніх десятиліть ми є свідками перманентної революції в кіно та інших сферах візуального мистецтва. Якість картинки на екрані різко поліпшилася, а спецефекти майже не відрізняються від реальності. Є й інша позитивна тенденція – камери стають компактними, мобільними, автономними. Вони не потребують присутності оператора. Квадрокоптер, камери-пастки, time-lapse-камери створюють новий формат споглядання реальності і дозволяють набагато глибше проникнути в природне середовище. Вони не втомлюються, не лякають тварин, не виглядають підозріло, працюють вдень і вночі. Це дозволяє нам бачити тварин в реальності, в зоні комфорту. Порівняно недавно увесь цей парк техніки майже не використовувався. Тепер він складає основну частину арсеналу натураліста-фотографа або відеооператора. У найближчому майбутньому ми побачимо якісні зміни.

Кіно в Чорнобилі

Британська компанія «Living Planet Production» у 2016 році почала роботу в зоні відчуження. За півтора року планується зняти на відео епізоди життя тварин у середовищі, перетвореному людиною, але залишеному нею – у садах, селах, технічних спорудах тощо. У подальшому відзнятий матеріал буде використаний як частина восьмисерійного фільму, присвяченого природі всієї планети Земля. Для основної частини зйомок використовується 19 камер «відеопасток», проте польовий продюсер проекту – Патрік Еванс – зауважує, що оптимально було б використати 50.

Британський фотограф-анімаліст Люк Місія під час своєї тижневої експедиції в зону відчуження використовував 5 фотокамер з детекторами руху. Так йому вдалося проникнути в нічне життя чорнобильських сіл і побачити нинішніх жителів покинутих будинків: ласку, мишей і полівок.

На завершення можна точно сказати, що зона відчуження для масової свідомості стала одним з чудес природи, своєрідним полігоном, де можна спостерігати відродження природного середовища. У майбутньому можна очікувати нові фільми, які будуть показувати іншу сторону зони відчуження.

 

01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26

Тел.: (044) 594-82-42
Факс: (044) 594-82-45

dazv@dazv.gov.ua

Запит на інформацію Альтернативна версія Повідом про корупцію