ВСІ НОВИНИ

Екоцентр: на варті екобезпеки

Контроль понад усе

Радіаційний стан зони відчуження – це чи не найперше, що цікавить пересічну людину, коли мова заходить про Чорнобиль. Саме на ДСП «Екоцентр» покладено важливу місію радіаційно-екологічного моніторингу навколишнього середовища та дозиметричного контролю під час роботи персоналу підприємств зони відчуження.

«Робота дозиметриста дуже відповідальна, адже ми забезпечуємо бар’єрну функцію, пильнуємо, щоб радіонукліди не поширювалися за межі зони відчуження. Священний обов’язок кожного представника цієї професії – чітко та чесно виконувати свою роботу, оскільки це запорука здоров'я людей. І недарма на пам’ятнику «Тим, хто врятував світ» поряд з пожежними пліч-о-пліч стоїть дозиметрист. Погляньте в його мужнє обличчя – це людина, яка, попри небезпеку для свого власного здоров’я, здійснює радіаційний контроль приладом ДП-5, що спочатку був на озброєнні фахівців», – розповідає Микола Джола, старший майстер цеху радіаційно-дозиметричного контролю ДСП «Екоцентр» та голова первинної профспілкової організації.

Окрім власне отримання знань про радіаційну ситуацію у зоні відчуження, фахівці «Екоцентр» також роблять все можливе, щоб ця інформація була правильно інтерпретована:

«Я зараз начальник інформаційного науково-аналітичного відділу, що займається аналізом результатів моніторингу та підготовкою інформаційних матеріалів про радіаційну безпеку зони відчуження та можливі ризики для здоров'я персоналу та населення України в цілому. Співробітники відділу займаються підготовкою документів і обов'язково на своєму прикладі показують, що дотримання правил радіаційної безпеки є одним з головних завдань у будь-якій діяльності в зоні відчуження», – підкреслює Тетяна Нікітіна, начальник інформаційно-аналітичного відділу ДСП «Екоцентр».

Крізь роки

ДСП «Екоцентр» як окреме підприємство з’явилося лише кілька років тому, проте його історія сягає значно глибше.

«На постійну роботу в Чорнобиль я прийшов у далекому 1996 році на запрошення Валерія Деревця, якого можна з упевненістю назвати організатором Центру радіаційно-екологічного моніторингу зони відчуження. Колектив Центру складався з висококваліфікованих фахівців – фізиків, спеціалістів різних спеціальностей географічного і геологічного напрямів. Вони і стали моїми наставниками з радіаційного моніторингу. Саме від того центру веде відлік сучасний «Екоцентр», – згадує Сергій Обрізан, заступник начальника інформаційного науково-аналітичного відділу підприємства.

Багато хто із сучасних працівників ДСП «Екоцентр» розпочав свій трудовий шлях чорнобильським стежками задовго до створення підприємства у його сучасному вигляді і брав активну участь у ліквідації наслідків аварії 1986 року.

«Вперше чарівну природу Полісся я побачив у 1982 році, коли після закінчення Київського національного університету імені Тараса Григоровича Шевченка прийшов на роботу до одного з підрозділів гідрометслужби України. Тоді ми вивчали гідрологічний режим річок Дніпра, Прип’яті та Київського водосховища. Місто Прип’ять приваблювало своїм незвичним плануванням, де новобудови органічно вписались у лісовий ландшафт, і радувало дефіцитним для радянського часу товаром у місцевих магазинах.

Після аварії на Чорнобильській АЕС я потрапив до зони відчуження у червні. Не вважаю себе ліквідатором аварії, адже мені не випало працювати на проммайданчику чи в найбільш забруднених і небезпечних місцях. Я і мої колеги виконували рутинну роботу з дозиметричного обстеження території, збору проб ґрунту, води і донних відкладів річок, несли вахту на метеостанції. Але звичайно, це була важлива робота для забезпечення урядової комісії», – ділиться спогадами Сергій Обрізан.

«Моє знайомство з такими поняттями як атомна енергетика, радіаційна безпека почалося з маленької газетної замітки. Будучи школяркою я прочитала в газеті про створення нового факультету атомної енергетики в Одеському політехнічному інституті. Рішення було прийнято і ніякі застереження батьків про небезпеку не подіяли.

Після закінчення інституту в 1981 році ми з чоловіком отримали розподіл на Чорнобильську АЕС. Для молодих фахівців все було цікаво. Поруч кваліфікований персонал, професіонали своєї справи. Радували і перспективи в молодому містечку енергетиків Прип’ять. З тим часом пов'язаний один із найщасливіших періодів мого життя. Але трапилася катастрофа ... це окрема історія. З 1986 року я працювала у Києві в радіологічному відділі Республіканської СЕС України і остаточно повернулась до зони відчуження аж 2008 року, коли стала частиною «Екоцентру», – розповідає Тетяна Нікітіна.

«До аварії я пропрацював на Чорнобильській АЕС майже 10 років. Мої спогади про зону відчуження – це мої друзі-станційники, з якими я ділив і трудові будні, і свята. Після аварії питання подальшої роботи у зоні відчуження вирішилося швидко. Я – поліщук. У цих краях народився, виріс, почав трудову діяльність. Досі пам’ятаю себе маленьким хлопчиком, який у 60-х роках ходив з бабусею до Свято-Іллінської церкви у Чорнобилі. Мені не довелося вибирати, моє рішення було усвідомленим: я залишусь працювати тут.

За 32 роки я працював на підприємствах, які виконували функції сучасного «Екоцентру»: науково-виробничому об’єднанні «Прип'ять», Державному науково-виробничому підприємстві регіонального моніторингу навколишнього середовища і дозиметричного контролю «РАДЕК», «Екоцентрі» у складі «Чорнобильського спецкомбінату». Був і інженером першої категорії, і заступником начальника, і начальником виробничо-технічного відділу, і заступником директора вимірювального центру. І ось уже два роки працюю на своїй нинішній посаді», – згадує Микола Євсєєнко, головний інженер ДСП «Екоцентр».

Дорогу молодим

Багаторічний досвід польових, лабораторних робіт, збору та аналізу інформації фахівці «Екоцентру» сьогодні використовують як для наукової діяльності, так і охоче діляться ними з молодими фахівцями, які приходять на підприємство.

«Маючи педагогічну освіту, я у віці 49 років залишив основну професію і переїхав працювати у зону відчуження. Звикав повільно. Проте турбота керівництва та чуйність колективу допомогли мені стати кваліфікованим фахівцем своєї справи.

У мої обов’язки входять, загалом, організаційно-господарські роботи, але одним із основних обов’язків є підготовка молодих фахівців, що проходять у нас стажування. Нам на зміну приходить молодь, а ветерани потроху йдуть на заслужений відпочинок. Але мета у всіх одна – зробити щось корисне для держави та для себе», – розповідає Микола Джола.

«Останнім часом у зону відчуження приходить працювати освічена та перспективна молодь, і я, як людина з багатим професійним та життєвим досвідом, із задоволенням передаю його молодому поколінню. хотілося, щоб ця молодь, з часом, якщо вже вона вирішила пов’язати свою долю з роботою в зоні відчуження, отримала пристойні робочі місця, посади та заробіток», – ділиться сподіваннями Микола Євсєєнко.

Місія майбутнього

«Зона відчуження, незважаючи на нові перспективи та можливості, потребує серйозного підходу», – підкреслює Тетяна Нікітіна.
«Для мене, як для науковця, зона відчуження є унікальною лабораторією просто неба, в якій напрацьовуються не тільки нові знання з різноманітних галузей науки й техніки, а й відбуваються процеси відновлення природних комплексів, які потребують їх збереження для наступних поколінь та подальшого процвітання і розвитку нашої незалежної держави як частини екосистеми світу», – розповідає Ігор Чижевський, провідний інженер групи координації міжнародних проектів відділу з виробничих питань та міжнародних проектів.

«Сьогоднішня робота у зоні відчуження вже вкотре довела, що людина може впоратися з будь-якими проблемами. Я твердо переконаний, що серйозне, відповідальне ставлення до роботи, компетентні керівники, сумлінні підлеглі зможуть «і землю розкрутити у зворотній бік», – підсумовує Микола Джола.

1

 

01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26

Тел.: (044) 594-82-42
Факс: (044) 594-82-45

office@dazv.gov.ua

Запит на інформацію Альтернативна версія Повідом про корупцію